vul. Hrushevskoho contra Pearson Street
May. 13th, 2010 05:58 pm«
На відміну від Львова, там, де назви вулиць дублюють (історичний центр), їх дублюють англійською, а не абстрактною "латинкою", тому замість vul. можна побачити str.
» — пише
expialidociouz .
На відміну від Львова, там, де назви вулиць дублюють (історичний центр), їх дублюють англійською, а не абстрактною "латинкою", тому замість vul. можна побачити str.
» — пише
![[livejournal.com profile]](https://www.dreamwidth.org/img/external/lj-userinfo.gif)
Але не тільки складність адекватного перекладу є моїм аргументам contra «дублюванню» і pro «транслітерацію». Є ще кілька:
— дублювання ніяк не впливає на розуміння потенційним туристом українських топонімів. Hrushevskoho Str. і vul. Hrushevskoho є однаково незрозумілими, бо турист не знає, хто такий Грушевський. Pearson Street — так би було краще,,
— дублювання створює натомість два паралельних топоніми, що ускладнює гугління і пошук адрес. Я можу не знати, що означає слово «via» італійською, але запевно зможу дізнатися, де знаходиться «via Roma», спитавши про це у місцевих або погугливши в телефоні. Зрештою, навіть якщо слово via — частина назви вулиці, яка різниця?
— не всі туристи — англомовні. Полякам, яких у Львові over 9000, слово «vul.» скаже значно більше, ніж незрозуміле «Str.» І взагалі, чому не strasse, rue, via, straat, wej, ulica, врешті решт?
— врешті-решт, звідки взялося хибне уявлення, що латиниця — це тільки для туристів? Латиниця потрібна і нам: наприклад, для пошуку адреси в телефоні через Google Maps, для пошуку адреси в умовах, коли немає можливості набирати кирилицею (за кордоном), для роботи різноманітного софту і заліза, де з різних причин немає підтримки кирилиці (наприклад, сервіс whois, де можна дізнатися адресу власника доменного імені).
Українська мова, на мою думку, не повинна існувати лише у вигляді кирилиці. Латинським алфавітом користується більша частина світу (це обидві Америка, Австралія, майже вся Африка (крім арабської півночі), Західна та Центральна Європа) і малоймовірно, що його колись витіснить арабська в’язь, кирилиця чи китайські ієрогліфи. Отже, українська мова повинна мати свою власну офіційну латинку як допоміжний алфавіт. Він і повинен використовуватися в телефонних есемесках (так, я належу до тих небагатьох людей, хто все ще пише есемески транслітом) і на табличках з назвами вулиць.