Лісабон ІІ: Белай (Santa Maria de Belém)

Побувати в Лісабоні і не з’їздити в Белай — це таке ж лоховство, як, скажімо, побувати в Парижі і не побачити Нотр-Дама або Ейфелевої вежі. Ну, тобто, мені всі наполегливо радили туди з’їздити, а я не дуже мав на то час, та й очікував, що там просто якась туристична хуйня типу Нотр-Дама або Ейфелевої вежі (на цих словах noddeat пригинається, а над ним пролітають бананові шкірки від читачів-парижефілів). Однак, я таки туди вибрався і не пожалкував.

Отож, Санта Марія де Белай або просто Белай — це дещо віддалений від центру район Лісабона, де знаходиться пиздата світова спадщина (patrimonio mundial по-місцевому):


Оскільки мої контакти з місцевим населенням були обмежені, я провтикав дізнатися, як же Belém вимовляється португальською мовою. Найбільша проблема — це кінцевий звук «ém», якому аналогів нема, а вимовляється він якось середньо між «ай» і «ень» (ага, саме так). Після прослуховування файлів на forvo.com (це пиздатий сайт, де носії мови записують на мікрофон вимову слів з власної мови, а решта може це послухати) я дійшов висновку, що іспанці і бразильці вимовляють це місто як Белєнь, а португальці — як Белай. Отже, я буду користуватися назвою Белай. Якщо серед читачів є мешканці Португалії та Лісабона, прошу ласкаво мене виправити в разі чого.

Доїхати сюди можна від центру трамваєм, автобусом або міською електричкою. Я спершу не звернув уваги на гламурний будинок з державним прапором:


Як виявилось, це — президентський палац:


Його охороняють великі роботизовані нанобджоли з пасіки суворі, екскюзі муа за тавтологію, охоронці:


Минаємо гламурний палац і йдемо до destination, при вигляді якого нижня щелепа відвалюється і боляче б’ється об бруківку тротуару:


Це — Mosteiro dos Jerónimos (Монастир ієронімітів), збудований у 1450 році. Це просто пиздець, Париж вколює героїн і плаче під столом на кухні:



Вид здалеку:



А у вікіпедії є значно кращі фотки, ніж у мене, особливо панорамна. На жаль, не було часу там погуляти, тож я обмежився церквою при монастирі (забув її назву). Усередині виглядає, звісно, як звичайний католицький костьол, але що дуже цікаво — це ікони, які виглядають як картини:


Чесно кажучи, не бачив таких «фотореалістичних» картин у жодній церкві:



А ще у цьому монастирі похований Вашко да Ґама, який тут молився перед поїздкою до Індії. До речі, поточного пафосного вигляду монастир набув десь у 1550 році, тодішній король таким чином захотів відсвяткувати щасливе повернення Вашка да Ґами.

Вид на монастир з набережної:


Torre de Belém (Белайська вежа)

Колись — фортифікаційна споруда, а зараз просто розвага для туристів:



Різне

А ще Белай запам’ятався рибалками:


Гарним корабликом:


Та чудовим виробом португальського (?) автопрому зі старими рельєфними номерами:

Ў, або про фонетику

Українська мова є вільною мовою. Себто, існує, звичайно, книжний і «канонічний» її варіант, але більшість людей є достатньо розумні, щоб зберегти баланс між «грамотністю» та особливостями своєї рідної говірки. Не хотів би я, аби все те різноманіття говірок, яке існує зараз, зникло, а всі почали б говорити, як диктори з українського радіа.

Розгорівся останньо в ua_mova  пекельний холівор про те, чи існує в українській мові братній білоруський звук «ў»? Звісно, такий звук існує: як «ў» ми вимовляємо «в» в кінці слів, а також перед приголосним. Ну, себто, в усіх випадках, де росіяни і поляки оглушують «в» до «ф», в українській мові він вимовляється як «ў» (т. зв. «у нескладове»):

Київ [кийіў] — Киев [кійеф] — Kijów [кійуф], але Києва [кийева] — Киева [кійева] — Kijowa [кійова]
Львів [львіў] — Львов [львоф] — Lwów [львуф], але Львова — Львова — Lwowa [львова]

вперед [ўперед] — вперед [фпьерьот] — mrówka [мруфка], але віз [віз] — ваза [ваза] — woda [вода]

Звісно, так «правильно» мало хто говорить, цю вимову можна почути лише на Заході України, і то далеко не скрізь. Ну і ще по радіо, звісно. А ще в київському метрополітені станцію Петрівка оголошують цією вимовою.

Багато народу натомість оглушують літеру «в»: [фперід], [Львіф], [Киїф], або вимовляють її середньо між «в» і «ф»: [вперід], [Львів], [Київ].

Різниця у вимові також стосується твердого «ч»: чимало українців його пом’якшують, — і вимови літери «щ». В літературній нормі вимагається, аби її вимовляли як «шч». Однак, багато хто спрощує в розмовній мові її до «ш» (шо, ше, якшо тощо), або до «шь», як в російській мові ([шьо], [шє], [якшьо] тощо).

Це я до чого? Є такий гарний фонетичний сервіс forvo.com. Якщо у вас є мікрофон, реєструйтеся там, вписуйте місто свого походження і записуйте свою власну вимову українських слів, якщо хочете, щоб світ дізнався про розмаїття української вимови. Особливо там бракує вимови топонімів. 

PS У білорусів аналогічна проблема з «ґ»: звук такий існує в ряді слів, а букви нема.