(no subject)

«Духота. Меценас ізняв капелюх і, мов вахлярем, холодив ним спітніле лице, обтерши перед тим краплистий піт із чола хустиною.
— Але ж то пражить! — промовив він.
— Пан меценас, певно, на дворець ідуть? — запитав Стальський.
— Ні.
— А чого пан меценас ідуть сею вулицею? Маєте тут діло до кого?
— Борони Боже! Я властиво хотів іти на обід.
— На обід? Тут пан меценас у когось обідають?
— Ні. Хочу пошукати якоїсь реставрації. Вчора і позавчора, поки була розправа, я не мав часу шукати і обідав у готелі.
— Так, то пан меценас до готелю заїхали?
— Так. «Під чорного орла». Знаєте, я тут чужий. Маю кількох знайомих урядників і професорів гімназіальних, але всі вони на урльопах, на вакаціях, пороз'їздилися. То я заїхав до готелю і там сиджу, поки знайду собі помешкання. Але їда там не смакує мені.
— Ну, певно! Прошу, я пану меценасові покажу дуже добру реставрацію. Прошу от сюди!
І Стальський зігнув у бокову вуличку і йшов обік Рафаловича, не перестаючи говорити.
— Ах, так! То пан меценас у готелі! Ще не маєте помешкання! Ну, в такім разі, надіюсь, не відкинете моєї послуги. Позволите щоб я допоміг вам винайти помешкання. Я ж тут усюди знайомий!
— Але і овшім, пане Стальський! Дуже вам буду вдячний тим більше, що у мене й писанини ще купа, нема коли бігати по місті шукаючи хати.
— О, я вам се зроблю живо! Будете вдоволені. А де ж ваша фамілія? Також у готелі?
— Фамілія? У мене жадної фамілії нема. Я сам-самісінький.
— Як то? Пан меценас нежонаті?
— Ні, пане.
— А, так! На кавалерській стопі! Ну, так, то що інше! Так же мені й говоріть! Але ось ми вже й прийшли. Чи волите обідати в спільній столовій, чи, може, окремо?
— Та мені байдуже, — мовив адвокат. — От хіба якби ви були такі добрі обідати зо мною, то можна б замовити окремий покоїк.
— Я такий рад, що здибав пана меценаса...
— Ну, як так, то добре, обідаємо разом! Замовляйте покоїк! — мовив меценас, і оба ввійшли до реставрації...»