Віііііііііііііііііууу-віііііііііііііііііііііііууу

Всі поляки нарікають на свою систему охорони здоров’я, скаржаться на бюрократію та хабарництво в лікарнях. Однак «каретки» швидкої допомоги літають по місту, як шумахери. Не буває і дня, щоб ідучи до інституту чи додому, повз мене не пролетіла, блимаючи синіми вогниками та розганючи потік автівок, машина швидкої.

А в Києві натомість тиша. Швидку, та ще й таку, що їде з увімкненими маяками та сиреною, майже не побачиш. І це при тому, що в Києві я мешкаю недалеко від офісу приватної швидкої допомоги «Борис». Таке враження, що українці не хворіють, не народжують, не накладають на себе руки і т.п. А ще в Києві немає злочинності, бо я не можу пригадати, коли останній раз бачив міліцейський «бобік», що їхав би «на повну пару». У Кракові натомість це звичне явище.

До речі, я ще досі не можу запам’ятати польських номерів екстрених служб. 997, 998, 999 — це телефони пожежної, поліції та швидкої, але от який з них який — не знаю. Щоправда, можна подзвонити на 112, а там вже оператор сам викличе потрібні служби. Є такий прикол, що в маленьких містечках служби 112 немає, а іде переадресація на комісаріат поліції, тож номер швидкої все таки корисно пам’ятати.