Копенгазький громадський транспорт

Щоб доїхати до місця призначення, мені треба було пройти такий квест: вийти з аеропорту, знайти в залі прибуття касу та купити там шестизонний квиток, знайти метро, доїхати до станції Ньорепорт, пересісти там на потяг, доїхати до містечка Лінґбі, і вже там сісти на автобус до універу. На щастя, не треба було паритись із обміном грошей: мій інститут видав мені добові відразу у датських кронах.

Аеропорт у Копенгаґені величезний, але, на відміну від паризького, там чудова система навігації, тож знайти вихід було дуже легко. Як завжди, у автоматах для продажу квитків можна було сплатити лише карткою або монетами. До речі, датська крона дорівнює одній гривні, тож ціни дуже легко можна зрозуміти. Квиток на шість зон (від аеропорту до універу) коштував 60 крон (гривень). Якби я їхав лише до центру Копенгаґена, то заплатив би 30 гривень, що як для датських зарплат ну зовсім небагато.

Оплата проїзду

Узагалі система оплати проїзду досить складна і проста одночасно. Проста, бо весь копенгаґенський регіон (т. зв. The Greater Copenhagen Area, куди входить власне Копенгаґен і його околиці. В масштабі Данії це як наша Київська область) об’єднаний у єдину транспортну мережу. Куплений квиток дійсний на всьому відрізку шляху й дозволяє подорожувати всіма засобами транспорту — потягами, метром і автобусами тощо. Складна, бо треба правильно вирахувати вартість проїзду, яка залежить від кількості зон, який усього-навського 99. Ціна проїзду залежить від кількості зон, які ти перетинаєш протягом подорожі. Для цього на всіх станціях і зупинках намальована карта всього регіону з кольоровими позначеннями-зонами. Зони зроблені так, що один населений пункт займає одну або дві зони. Квиток на дві зони коштує 20 крон, на три — 30 крон і т.д. При цьому, якщо їдеш лише в межах однієї зони, все одно купуєш двозонний квиток і платиш 20 крон, а от якщо перетинаєш понад 8 зон, то платиш все одно 80 гривень. Отже, 20 гривень коштує покататися в межах Копенгаґена або іншого міста, 30 гривень — від/до аеропорту до Копенгаґена (бо летовище знаходиться в третій зоні), 80 гривень — максимальний проїзд. Є ще якісь там знижки і пільги, але я в них не розбирався.

Це, ще, звісно, не все. Квиток дійсний не лише на відстань, а й на певний час з моменту його купівлі. Це не стосується т. зв. «оптових квитків», які треба компостирувати. Залежно від кількості зон, квиток дійсний від 30 хвилин до кількох годин, тож купувати його тре перед відправленням. Утім, транспорт там ходить часто, так що я не парився.

Квитки можна купити лише в аеропорту (каса/автомат), на залізничних станціях (каса-але-вона-ввечері-не-працює/автомат) або у водія автобуса. Якщо ти не знаєш, скіки тобі треба зон, можна просто сказати водію, куди тобі треба їхати. Я так і зробив, коли перший раз поїхав від універу до Копенгаґена. Судячи з того, що водій дістав якусь книжечку і став шукати там Копенгаґен, а аж тоді дав мені п’ятизонний квиток, трапляється це не часто. А, ще водії автобусів — чи не єдині люди в Данії, які не знають англійської.

Контролери не те щоб часто, але бувають. Кажуть, що якщо зробити вигляд «я тупий турист, я ніфіга не шарю в вашій системі», то можна відмазатись від 500-кронного штрафу. У автобусах вхід лише через передні двері (крім інвалідів і жінок з дитячими візками), і контроль квитка здійснює водій. Так само він і продає квитки (блін, я ж вже писав про це). Як не дивно, незважаючи на ці затримки, автобуси не запізнюються.

А, я раніше думав, що в Європі метро без турнікетів. Однак, як виявилось, країн, де метро без турнікетів, небагато: Чехія, Австрія і Данія. У Франції, Швеції та Польщі турнікети є. Утім, я ще далеко не всю Європу об’їхав. Не можу згадати, є чи нема турнікетів у Будапешті?
( Про метро, електрички та автобуси )