Весела подорож

Отже, подивились ми уважно мапу Швеції, порахували гроші, що залишились, і вирішили майнути в невеличке місто Нішьопінґ (Nyköping). Від Стокгольма туди можна доїхати потягом десь за сто крон (80 гривень), який їде близько години. Цікаво, що для молоді до 26 років у Швеції суттєві знижки на потяги (десь до 50%), і не треба ніяких документів показувати. Ціна, крім того, ще залежить від часу відправлення потягу (в «популярні» години і дні — дорожче), і також від часу купівлі квитка. І хоча у вагонах 2 класу немає резервації місць (хоча її можна купити), кількість квитків обмежена. Акурат виявилось, що на той потяг, яким ми хотіли повертатися, квитків уже немає. Залишався вибір: або повертатися пізно увечері прямим потягом, або купити квиток з двома пересадками. З пересадками вийшло на 20 крон дешевше, але їхати довелось дві години замість однієї. Отже, обрали цей варіант, і автомат виплюнув нам квиток. Маршрут був такий:

Туди — прямий потяг Стокгольм—Нішьопінґ, назад — з пересадками у Ваґнгераді (Vagnhärad, позначка «В» на мапі) та Сьодертельє (Södertälje, позначка «С»). Читаючи інформацію в квитку, ми помітили підозрілий напис «Buss» навпроти маршрутів Нішьопінґ—Ваґнгерад та Ваґнгерад—Сьодертельє. Ми вже знали, що потяг шведсьокою буде «tåg», але це слово стояло лише навпроти маршруту «Сьодертельє—Стокгольм». Окрім того, у Ваґнгераді у нас було лише 5 хвилин на пересадку! Шозанах? У довідковому бюро нам підтвердили, що це дійсно автобуси, а Сьодертельє—Стокгольм — це потяг. Ну що ж, будем ризикувати!

Потяг під’їхав до платформи стокгольмського вокзалу вчасно:
І, довго не затримуючись, рушив. Я не знаю, яка в нього була швидкість, але картинка за вікном змінювалася дуже швидко, думаю, десь 130-140 км/год він їхав. Коли потяг в’їжджав до тунелю, закладало вуха. Тунелів було багацько, тож довелось сидіти майже увесь час із відкритим ротом.

Назад

Погулявши містечком Нішьопінґом, ми без проблем знайшли автобусну станцію (яку тут називають Buss Terminal). Якийсь хлопець, що був одягнений, як скінхед, щось запитав нас. Чи був чи не єдиний швед, що не знав англійської мови. Зелененький автобус прибув учасно:
 
Він їхав до Ваґнгерада із зупинкою в двох якихось містечках. В автобусі було всього кілька людей. Ми мали прибути до Ваґнгерада о 15:55, а вже о 16:00 відправлявся наступний автобус, на який ми мали встигнути. І встигли! Автобус пензлював переважно автострадою на Стокгольм (на мапі — дорога Е4) із заїздом в два містечка, де не було пасажирів. Тому ми приїхали до Ваґнгерада на 10 хвилин раніше. Періщив дощ. За пару хвилин до відправлення під’їхав автобус із написом «Сьодертельє». Ура, ми встигаємо! У Сьодертельє автостанція знаходиться біля залізничної, тож ми швидко опинилися на платформі:
У вікіпедії пишуть, що під час війни в Іраці до Сьодертельє прибуло більше біженців, ніж до США та Канади разом. Тепер там мешкає близько 18 тисяч людей різних арабських національностей. Утім, жодного з них я не бачив, а вокзал там тихий і майже безлюдний. Із платформи видно трохи міста:
Здається, одна з тих коричневих будівель — то завод Scania. Або автосалон.

До Стокгольма ми доїхали без запізнень. Дві години, дві пересадки.