Велкам ту Совіет Юніон

Пройшов повний курс реабілітації для громадян Радянського Союзу України, що повернулися з закордону. Зазвичай я такі курси проходив у міжнародних касах Укрзалізниці, яка вже багато років безкоштовно допомагає громадянам нашої країни адаптуватися до навколишньої реальності. Не підвела Укрзалізниця й цього разу: «перерва на обід» у касі на Позняках триває з 13 до 14 години, як і має бути в усіх державних установах УРСР. Після цього, як і годиться громадянинові 1/6 частини суші, я постояв у черзі (імітація черги, на жаль, була поганенька, бо УЗ чомусь скасувала паспорти для квитків. Тепер ми безнадійно відстали від наших сусідів — Росії й Білорусі) й дізнався, що квитки відсутні на всі можливі напрямки. Наступний етап реабілітації — компанія «Автолюкс». Поки в «Автолюксі» була «технічна перерва 15 хвилин», я прочитав напис державною мовою УРСР: «при утере билетов пассажир в автобус не допускается, дубликат билета не выдается, жалобы не принимаются!» Це при тому, що «Автолюкс» видає білети з місцями й на конкретне прізвище. Завершилась реабілітація ще однією табличкою біля тієї ж каси, на яку я спершу не звернув уваги: «На 25, 26.04 на все направления билетов нет.» Я однак спитав про квиток у касирки, очікуючи, що у мене безкоштовно перевірять вміння читати кирилицю, однак цього не сталося. Касирка просто сказала, що квитків нема.

Тим не менш, я таки їду додому на Великдень. Надсилаю промені поноса Лайнозалізниці, Автосовку та іншим компаніям, яким мої гроші не потрібні.

Голактего в безпецці, дякуючи Онотолієві!