Respiro (Подих). Рецензія

Дивитися фільм, знятий у місці, де ти був — дуже прикольно. Особливо, якщо це нетривіальне місце, яке мало хто відвідав. Про нього (фільм) мені розповіли люди, з якими я познайомився і лазив Лампедузою — далеким сицилійським острівцем у Середземному морі, в якого у радіусі 200 км нічого немає. У них було інше відчуття: вони спершу подивились фільм, а потім приїхали на острів. Тому вони показували мені пальцем якийсь бункер з собаками, що був у фільмі, а я тільки тепер зрозумів, шо вони мали на увазі. Ну, обидва відчуття по-своєму цікаві.

Отже, фільм про жінку, яка не могла жити згідно із стандартами консервативного сицилійського суспільства, викликала у всіх лютий батхерт, а тому в певний момент її вирішили відправити у психлікарню в Мілан. Шось знайоме, правда? Каральна психіатрія характерна для всіх репресивних суспільств, адже в таких суспільствах людина зазнає постійного психологічного насилля, і не в усіх психіка може захиститися. Власне, режисер так і не розповідає, був у неї якийсь діагноз чи ні, але абсолютно очевидно, що якби вона жила в більш ліберальному суспільстві, у неї не було б ніяких проблем із соціалізацією.

Так то фільм — це повний сюр і трохи нагадує реакцію кирилічномовної авдиторії на перемогу Кончіти Вурст на Євробаченні, хоча я б її і близько не назвав freak-инею.

Сицилійській бюрократії теж присвячено трохи часу. Наведу собі цитату з рецензії Ніка Бредшоу (в онлайні її не знайшов), де він, у свою чергу, цитує реальну подію, свідком якої став режисер:
«
„Filippo was living for his bonfire for months, building and guarding it,“ Crialese relates. „And then half an hour after lighting it: «Nee-naw, nee-naw», firemen turn up and put it out. That's typically Sicilian. Once a year someone has to follow one rule, and that someone decided to put out Filippo's fire. He was completely traumatized, and his reaction was outrageous: he jumped on the firemen, like a little monkey, and bit the shit out of them. He was jumping from one fireman to another, they couldn't get rid of him, he almost had a hysterical breakdown. They had to lock him in his house, he was out of his mind. And that's how I saw his energy.“
»

У фільмі нема цієї події, тому це не спойлер, але показана там бюрократія теж у такому ж стилі, шоб ви уявили. Ось шо буває, коли корупції вже немає, а абсурдні закони нікуди не ділися. Ну тобто як абсурдні: у Баварії теж раз на рік палять багаття, а ризик великої пожежі, на відміну від напівпустельної Лампедузи, реальний. Але такої хуйні нема: виділяється просто місце для цього, біля нього чергує дві пожежних і швидка, люди запалюють багаття, гасять його і розходяться.

Технічні деталі
Назва: Respiro
Режисер: Emanuele Crialese
Рік випуску: 2002
Мови: італійська, сицилійська.
Неймовірно, але факт: на титрубі є озвучка російською мовою. Мені довелось трохи пошукати цей фільм з оригінальним звуком і субтитрами англійською мовою, довелось замовляти аж з Британії на DVD, але не шкодую.

Ich bin ein Berliner, або як грама-наці обісралися

Славнозвісна промова президента Кеннеді у Західному Берліні невдовзі після спорудження стіни:

Одна з фраз, сказану у цій промові, невдовзі розтягнули на цитати: «2000 років тому найбільш шанованими були слова „civis romanus sum“ (я громадянин Риму — noddeat). Сьгодні у світі свободи найбільш шанованою є фраза „ich bin ein Berliner“ (я берлінець — noddeat).»

Ця фраза стала найвідомішою цитатою Кеннеді, а в США місцеві грама-наці-знавці німецької вирішили постібатися з президента, бо він нібито назвав себе пончиком. І справді існує північнонімецька випічка під назвою Berliner Pfannkuchen («берлінський пончик»), що також скорочено називається Berliner. Berliner — це також мешканець міста Берлін. Так от, загалом ці слова відрізняються артиклем: людей прийнято називати без артикля, а неживі об’єкти — з артиклем. Тому, казали американські грама-наці, правильно було сказати «Ich bin Berliner», а так Кеннеді назвав себе пончиком.

Однак, є один нюанс: Кеннеді — не берлінець. Цією фразою він лише висловив солідарність із берлінцями, що німецькою абсолютно коректно робиться за допомогою додавання неозначеного артикля «ein». Утім, навіть якби він справді помилився, в 60-х роках ніхто у Берліні не підозрював про існування пончика під назвою «Berliner», тоді він був відомий як просто Pfannkuchen.

Утім, той факт, що грама-наці обісралися, не завадив «поважним» виданням типу BBC, NBC, New York Times чи the Guardian передрукувати це мракобісся.

Немає нічого більш гидкого у світі, ніж «всезнайки», які ржуть з чужих помилок.