Біла Церква ІІ

Вивіски — справжня прикраса міста і те, що відрізняє Білу Церкву від інших міст.

Ковбаса по 2.20:


Місце позбавлення волі:


Ательє (по ходу, найгарніший будинок в місті, який ще не засрали «євроремонтом»):


Sekond hend:


Ресторан «Радон»:


Ремонт годинників (працює):


Computerland:


ЖЕК №1:


Несподівано, привіт з Німеччини:


Привіт з Австрії:


Біла Церква — військове місто:


Біла Церква — рідне місто:


Люблю тебя я:


Несподівано, біло-блакитний будинок виявився колишнью єврейською школою (зараз там чи то коледж, чи ще щось таке):


Аптека імені Дригало:




Місто
Загалом враження від Білої Церкви позитивні: це невелике, чисте і охайне місто, більшість мешканців (або принаймні значна частина) якого працюють або навчаються у Києві (20 грн коштує маршрутка, що в перерахунку на 5 робочих днів виходить 800 грн — все одно значно дешевше, ніж знімати там квартиру).


Велосипедистів у місті я не бачив, але парковки біля магазинів трапляються:


Більшість будинків — це або приватні хати, або невеликі багатоповерхівки. Однак, трапляється і «елітне житло»:

Оцей будинок вважається найвищим у місті

Міська ратуша знаходиться на площі імені того, кому по всій Україні поставили пам’ятники в стилі «дай немного семечек, брат» (ліворуч внизу):


Будинок районної (здається) адміністрації нагадує мені київську лікарню чомусь:


У міському парку є всякі атракціони для дітей:


Філія Національного університету культури і мистецтв (ака «кульок»):


Якщо дивитися на цей будинок здалеку, то оку все подобається: його відреставрували і при цьому не пофарбували в фіолетовий колір і не вкрили сайдінгом. Але якщо підійти ближче, то помічаєш уйобищні пластикові вікна, які, звичайно ж, прямокутні і не «вписалися» у складну форму вікон, спроектованих архітектором:

Але, я повторююсь, могло бути і гірше.

Через місто протікає річка Рось:




Реклама банджі-джямпінгу без страхування:


Один з мостів — дерев’яний і пішохідний:


Пекельний агрегат:


Іще одна особливість міста: тут дуже модно продавати половину свого будинку, тому чимало будинків мають двох власників. Ну і шо, скажете ви? А те, що кожен власник має за честь виділити свою половину окремим дизайном:




Це дивно, бо деякі власники здецидовано мають багато грошей, але купують половину будинку замість цілого:


А в цього будинку троє власників, здається:


Несподівано у Білій Церкві знайшлися французькі балкони:


Понаїхали тут, балкону нема де впасти:


Хто ще не читав першу частину звіту про Білу Церкву, запрошую. Велика подяка thepiktor-у за змістовну екскурсію і компанію.

Далі в програмі: одеські катакомби, Одеса.

Про інформаційні табло в громадському транспорті

Що спільного між одеським вокзалом і київським автовокзалом? У них обох уйобищне інформаційне табло. У Одесі інформація про потяги показується на 3-х сторінках трьома мовами (українська, російська, російська латинка), загалом 6 сторінок. Щоб дізнатися, на якій колії знаходиться мій потяг, що відправляється через 5 хвилин, треба ці ж 5 хвилин і чекати:


У київському автовокзалі ще пиздатіше: купа телевізорів, на яких показують інфу і статус всіх рейсів, що відправляються або відправилися протягом доби. При чому на одних телевізорах інфа відсортована за назвою міста, а в інших — за часом. Здавалося б, що заважає роздрукувати та періодично апдейтити розклади на папері (А4 шрифтом Times New Roman підійде, не треба це кінськими літерами для гуліверів каліграфічним шрифтом робити), а табло поділити на «Arrivals» і «Departures» і показувати інфу на найближчу годину-дві?

Також не зрозуміло, що заважає на одеському табло написати «Київ/Киев/Kyiv», місце ж є, нахуя на три сторінки це ділити?

Але є в Одесі і позитивний момент: на табло пише тільки куди їде потяг і не пише, звідки. Це дозволяє швидко зорієнтуватися і не переплутати потяг «Київ—Одеса» з потягом «Одеса—Київ», які можуть стояти й на сусідніх коліях.

А ще, якщо ми вийдемо за межі вокзалу до перонів, то потрапимо... в Польщу. Тут висить табло, де назви міст подано в родовому відмінку:


Родовий відмінок, аааа!:


Тут нумерують не тільки колії, а й платформи (у Польщі їх називають перонами):


А ще це не стосується дизайну табло, але в Одесі на вокзалі висока платформа скрізь:


Іще один фейл українського інформаційного дизайну — це нумерація вагонів. Цікаво, чи існують телепати, які автоматично визначають, де знаходиться голова, а де хвіст потягу, і де буде знаходитися вагон №5? Це може не дуже актуально для Одеси, Києва чи Львова, але актуально для маленьких міст, де потяг стоїть всього пару хвилин. Вихід придумали давно: поділити колію на сектори: A, B, C тощо, зробити для машиніста «стоп-лінію», біля якої він би зупинявся. Всі вагони в Україні мають сталу довжину, отже, за допомогою нехитрих арифметичних дій можна оголошувати, в якому секторі які вагони знаходяться.