![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Entry tags:
Шенген для арійців
21 листопада минулого року блогосфера й ЗМІ пафосно писали про відкриття кордонів між РП й Німеччиною, про те, що у Чєшині/Чеському Тєшині люди переходять польсько-чеський кордон без паспортів, а німецький кордон тепер всі проїжджають «на повному газі». Реальність є однак менш пафосною. Як я й передбачав, між Польщею й Україною маємо тепер берлінську стіну. Свою дівчину я запросити не маю права, а щоб зробити їй туристичну візу, то треба купити ваучер у турфірми. Як я переконався, посилення режиму не є наслідком вимог Шенгенської зони, а власним винаходом Польщі, аби вислужитися перед західними сусідами та показати, як активно вони боряться з нелегальними мігрантами. Наприклад, щоб поїхати до Швеції, жодних ваучерів та іншої фігні не треба — досить зарезервувати готель, купити страховку, квитки й показати, що є гроші.
Однак, не будемо про сумне. Вперше з часу вступу Польщі до Шенгену я перетнув західний кордон надземним транспортом, а саме рейсовим автобусом.
Однак, не будемо про сумне. Вперше з часу вступу Польщі до Шенгену я перетнув західний кордон надземним транспортом, а саме рейсовим автобусом.
Водій автобуса робить стандартне оголошення, бла-бла-бла, алкоголь вживати не можна, туалетом користуйтеся лише в скрайніх випадках, бла-бла-бла, робимо зупинку на вечерю в Болєславцу, потім польсько-німецький кордон... Стоп! Який кордон? Нема ж уже кордону!
Кілька кілометрів до «відсутнього» кордону, автобус зупиняється десь біля «бузини». «Джєнь добри, страж ґранічна, проше пшиґотовачь пашпорти до контролі». Прикордонники мовчки перевіряють паспорти, до їх честі, вони ввічливі й усміхнені: моя теорія про те, що на східному кордоні працюють імбецили, а на західному — адекватні люди, підтверджується. Ця теорія стосується також України і Німеччини. Перевірка зайняла хвилин десять, після чого ми від’їхали. Перед і за нами теж зупинилися рейсові автобуси, так що це не «випадкова» перевірка: прикордонники зупиняють усі автобуси.
Доїжджаємо до місця, де колись був кордон. Знаки обмеження швидкості ніхто не прибрав, тож проїжджати будку треба «на повному газі» зі швидкістю 30 км/год. В будці нікого нема:
Тож не зупиняючись, ми опинилися в Німеччині. Ще кілька кілометрів від кордону, й нас наздоганяє поліцейський автомобіль. «От суки, тільки не перевірка!» — подумав я. «Polizei» нас підрізає й веде на узбіччя. Західний кордон Польщі — то східний кордон Німеччини, тож поліціянти не дуже привітні. Вони примудрилися не впізнати кількох поляків на фотографії, й забрали у них паспорти. Також забрали всі паспорти неполяків, а саме мій, росіянина якогось і негра, громадянства якого я не знаю. Негра вони теж не впізнали на світлині, й запросили його «поговорити». Десь через півгодини нарешті впізнали. У міжчасі поляки скаржилися, що раніше, коли був кордон, було краще й швидше (но так воно і є наразі), і що як їде «рускі» або негр, то все — будуть довго мучити, і ще кілька разів перевіряти (ну так воно і є). І що німці та австрійці перелякалися після вступу Польщі в Шенген, побудували бетонні паркани та колючий дріт. Відповідно, легкові автомобілі з німецькими номерами не перевіряють ніколи, автівки з полськими номерами — час від часу, а українські — ну тут страшно уявити. Ну що ж, Шенген наразі тільки для «арійців», а мешканці країн «третього світу» й надалі мусять терпіти знущання. Мені обіцяли, що це не остання перевірка, й будуть зупиняти ще, але обійшлося.
Австріяцько-швейцарський кордон. У австрійській будці паспорти не перевіряють — ми лише зупинилися і поїхали далі до швейцарської будки. Швейцарці мовчки зібрали паспорти й віддали їх через хвилин 10-15. Ніхто навіть не запитав «що це таке?», дивлячись на мою карту побиту. Штампу у паспорті я не знайшов. Хоча дивно, що в розвинених країнах ЄС штампи все ще існують. Про те, якого хрону наша власна держава ставить нам штампи про перетин кордону, я не питаю: у нас люди більше цікавляться, яка коаліція переможе, і хто стане президентом, ніж як покращити своє житття.
Назад коли їхав, то паспортів не перевіряли взагалі — ані на швейцарському кордоні, ані на німецько-польському. Це дивно, бо швейцарці ж мали якось проконтролювати, чи не перевищив я дозволений ліміт перебування в країні (у випадку моєму — польська карта побиту+український паспорт — це три місяці). Утім, якась логіка в цьому є: у Швейцарії якщо є на що жити, то можна залишитися легально, ну а якщо нема — то нема чого там і робити.
Кілька кілометрів до «відсутнього» кордону, автобус зупиняється десь біля «бузини». «Джєнь добри, страж ґранічна, проше пшиґотовачь пашпорти до контролі». Прикордонники мовчки перевіряють паспорти, до їх честі, вони ввічливі й усміхнені: моя теорія про те, що на східному кордоні працюють імбецили, а на західному — адекватні люди, підтверджується. Ця теорія стосується також України і Німеччини. Перевірка зайняла хвилин десять, після чого ми від’їхали. Перед і за нами теж зупинилися рейсові автобуси, так що це не «випадкова» перевірка: прикордонники зупиняють усі автобуси.
Доїжджаємо до місця, де колись був кордон. Знаки обмеження швидкості ніхто не прибрав, тож проїжджати будку треба «на повному газі» зі швидкістю 30 км/год. В будці нікого нема:
Тож не зупиняючись, ми опинилися в Німеччині. Ще кілька кілометрів від кордону, й нас наздоганяє поліцейський автомобіль. «От суки, тільки не перевірка!» — подумав я. «Polizei» нас підрізає й веде на узбіччя. Західний кордон Польщі — то східний кордон Німеччини, тож поліціянти не дуже привітні. Вони примудрилися не впізнати кількох поляків на фотографії, й забрали у них паспорти. Також забрали всі паспорти неполяків, а саме мій, росіянина якогось і негра, громадянства якого я не знаю. Негра вони теж не впізнали на світлині, й запросили його «поговорити». Десь через півгодини нарешті впізнали. У міжчасі поляки скаржилися, що раніше, коли був кордон, було краще й швидше (но так воно і є наразі), і що як їде «рускі» або негр, то все — будуть довго мучити, і ще кілька разів перевіряти (ну так воно і є). І що німці та австрійці перелякалися після вступу Польщі в Шенген, побудували бетонні паркани та колючий дріт. Відповідно, легкові автомобілі з німецькими номерами не перевіряють ніколи, автівки з полськими номерами — час від часу, а українські — ну тут страшно уявити. Ну що ж, Шенген наразі тільки для «арійців», а мешканці країн «третього світу» й надалі мусять терпіти знущання. Мені обіцяли, що це не остання перевірка, й будуть зупиняти ще, але обійшлося.
Австріяцько-швейцарський кордон. У австрійській будці паспорти не перевіряють — ми лише зупинилися і поїхали далі до швейцарської будки. Швейцарці мовчки зібрали паспорти й віддали їх через хвилин 10-15. Ніхто навіть не запитав «що це таке?», дивлячись на мою карту побиту. Штампу у паспорті я не знайшов. Хоча дивно, що в розвинених країнах ЄС штампи все ще існують. Про те, якого хрону наша власна держава ставить нам штампи про перетин кордону, я не питаю: у нас люди більше цікавляться, яка коаліція переможе, і хто стане президентом, ніж як покращити своє житття.
Назад коли їхав, то паспортів не перевіряли взагалі — ані на швейцарському кордоні, ані на німецько-польському. Це дивно, бо швейцарці ж мали якось проконтролювати, чи не перевищив я дозволений ліміт перебування в країні (у випадку моєму — польська карта побиту+український паспорт — це три місяці). Утім, якась логіка в цьому є: у Швейцарії якщо є на що жити, то можна залишитися легально, ну а якщо нема — то нема чого там і робити.