![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Entry tags:
Мій улюблений політик
Поки ви драматизуєте над виборами за океаном, я презентую свого нового улюбленого політика — це Віндфрід Кречман, прем’єр-міністр Баден-Вюртемберґа з 2011 року (в березні 2016 його було переобрано на другий п’ятирічний термін) та президент Бундесрату (верхня палата парламенту) у 2012–2013.
Він є членом партії зелених та співзасновником зелених у БВ, першим прем’єр-міністром штату від цієї партії у всій її історії, по суті, він є людиною, що зробила партію зелених мейнстрімною у Німеччині, а це доволі серйозний крок: з 1949 року лише чотири партії мали статус «народних» (мейнстрімних, тобто таких, шо потрапляли час від часу в уряд) — CSU/CDU (християнські демократи), FDP (ліберальні демократи), SPD (соціальні демократи) та з 1989 року — PDS/Die Linke (ліві, спадок SED з ГДР).
Багато зелених називають його «зрадником», бо він категорично не хоче, шоб зелені були лівою партією («уже дві в парламенті є»), плюс, є реалістом у всьому, що стосується захисту середовища. Власне, якби він відповідав за впровадження норм Euro1-6, дизельного скандалу Фольксваґена не сталося б: впровадження норм, які технічно неможливо виконати без суттєвої деградації якості він відхиляє, як і не вірить він у електроказку. На пропозицію забанити ДВЗ у 2030 році він каже: «У Німеччині є люди з різними поглядами, ми мусимо це поважати і не казати, шо наші погляди найліпші. Ми не можемо людям нав’язати наші погляди». Власне, за це його в зелених колах ненавидять, а мільйони німців — люблять.
Багато хто хотів би бачити його канцлером або хоча б президентом, але він це відхиляє. Ну, з президентом ясно: в Німеччині стати президентом це як на пенсію вийти. А з канцлером він просто не хоче конкурувати з Меркель у 2017 році. А після того, напевно, вже і не зможе балотуватися через вік.
Він є членом партії зелених та співзасновником зелених у БВ, першим прем’єр-міністром штату від цієї партії у всій її історії, по суті, він є людиною, що зробила партію зелених мейнстрімною у Німеччині, а це доволі серйозний крок: з 1949 року лише чотири партії мали статус «народних» (мейнстрімних, тобто таких, шо потрапляли час від часу в уряд) — CSU/CDU (християнські демократи), FDP (ліберальні демократи), SPD (соціальні демократи) та з 1989 року — PDS/Die Linke (ліві, спадок SED з ГДР).
Багато зелених називають його «зрадником», бо він категорично не хоче, шоб зелені були лівою партією («уже дві в парламенті є»), плюс, є реалістом у всьому, що стосується захисту середовища. Власне, якби він відповідав за впровадження норм Euro1-6, дизельного скандалу Фольксваґена не сталося б: впровадження норм, які технічно неможливо виконати без суттєвої деградації якості він відхиляє, як і не вірить він у електроказку. На пропозицію забанити ДВЗ у 2030 році він каже: «У Німеччині є люди з різними поглядами, ми мусимо це поважати і не казати, шо наші погляди найліпші. Ми не можемо людям нав’язати наші погляди». Власне, за це його в зелених колах ненавидять, а мільйони німців — люблять.
Багато хто хотів би бачити його канцлером або хоча б президентом, але він це відхиляє. Ну, з президентом ясно: в Німеччині стати президентом це як на пенсію вийти. А з канцлером він просто не хоче конкурувати з Меркель у 2017 році. А після того, напевно, вже і не зможе балотуватися через вік.