![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Entry tags:
Айнс, цвай, поліцай
Я за своє життя був тільки у двох мусарнях в Україні, при чому останній раз — у 2002-му в Подільському РУМВС, куди наше військово-морське училище направляло всіх, хто лишився без студентського квитка. У мене його... спиздили в тролейбусі. Слідчий відразу сказав, шо взагалі-то мені тре на троєщинську мусарню пиляти, але раз мені треба лише довідку, а порушувати справу все одно ніхто не буде, то давай ми в протоколі збрешемо, шо студентський у мене спиздили на Подолі. Пізніше я чув, шо студенти за цю «послугу» платили хабарі, що вчергове доводить, що у корупції на 90% винні ті, хто дає, і лише на 10% — ті, хто бере. Ну бо ніби хто змушує платити за довідку про відмову про порушення кримінальної справи?
Виникла і тут в мене потреба подати заяву задля, по суті, довідки, яке дозволить мені не втратити спижжене, але ще не зняте з рахунку, бабло. У мене на вулиці є якась ментівня, але там пафосно написано «поліцайпрезідіум», тож я подумав, шо пролетаріат там не приймають. Погугливши, пішов у заклад «Поліційна інспекція Байройт Місто».
Відсутність злочинності відразу кинулася у очі: в ментівці нікого не було, але заходи безпеки такі ж, як і в УМВС: маленька кімнатка, будка з броньованим склом, всі двері відчиняються тільки чіпом. Через пару хвилин з’явився черговий і впустив поговорити до себе в кімнату: дуже добре, не люблю, коли зі мною спілкуються через скло, як зі злочинцем.
Через ше пару хвилин двері в святу святих відчинилася, і слідчий запросив усередину.
— Ну, шо у вас сталося?
— Ну я цейво, заяву би написати хотів...
— А, так це справа для крипо [кримінальної поліції].
Ну охуїти тепер, а це я куди потрапив? У відділ регулювальників руху?
Слідчий, однак, нахуй не послав і казав слідувати за ним. Спершу ми зайшли перетерти до якогось мужика, він покивав головою, і потім до кабінету слідчого. Далі все, як і в Україні, тіки в Подільському РУМВС слідчий писав ручкою на папері, а тут набирав на компі, доволі швидко. І ше якщо в РУМВС говорять суржиком і матом через кожне слово (це я не засуджую ніразу, якшо шо), то в байройтській поліції говорять франконським діалектом. Щоразу, як слідчому хтось дзвонив, рівень мого розуміння його слів падав приблизно до рівня розуміння нідерландської мови.
В результаті вийшла дуже cool story, bro, я вам скажу. Я думав, шо мені дадуть папір і скажуть самостійно це все писати, але, виявляється, слідчі виконують функцію письменників, тож треба лише поставити підписи, і все.
Як виявилось, ментівка на моїй вулиці — це саме те, куди мені треба було звертатися, тож вони і так пересилатимуть заяву туди. Поштою. Некологічно це якось, нє — слати поштою через квартал? З іншого боку, зате не послали мене самого туди топати, чого я спершу сподівався.
— А є у вас з собою аусвайс?
Даю паспорт.
— О, українське громадянство. Ну шо там з перемир’ям?
— Я в нього не вірю.
— Та, я теж думаю, шо Путін...
Далі нерозбірливо, але мені здається, шо слідчий сказав «хуйло».
Виникла і тут в мене потреба подати заяву задля, по суті, довідки, яке дозволить мені не втратити спижжене, але ще не зняте з рахунку, бабло. У мене на вулиці є якась ментівня, але там пафосно написано «поліцайпрезідіум», тож я подумав, шо пролетаріат там не приймають. Погугливши, пішов у заклад «Поліційна інспекція Байройт Місто».
Відсутність злочинності відразу кинулася у очі: в ментівці нікого не було, але заходи безпеки такі ж, як і в УМВС: маленька кімнатка, будка з броньованим склом, всі двері відчиняються тільки чіпом. Через пару хвилин з’явився черговий і впустив поговорити до себе в кімнату: дуже добре, не люблю, коли зі мною спілкуються через скло, як зі злочинцем.
Через ше пару хвилин двері в святу святих відчинилася, і слідчий запросив усередину.
— Ну, шо у вас сталося?
— Ну я цейво, заяву би написати хотів...
— А, так це справа для крипо [кримінальної поліції].
Ну охуїти тепер, а це я куди потрапив? У відділ регулювальників руху?
Слідчий, однак, нахуй не послав і казав слідувати за ним. Спершу ми зайшли перетерти до якогось мужика, він покивав головою, і потім до кабінету слідчого. Далі все, як і в Україні, тіки в Подільському РУМВС слідчий писав ручкою на папері, а тут набирав на компі, доволі швидко. І ше якщо в РУМВС говорять суржиком і матом через кожне слово (це я не засуджую ніразу, якшо шо), то в байройтській поліції говорять франконським діалектом. Щоразу, як слідчому хтось дзвонив, рівень мого розуміння його слів падав приблизно до рівня розуміння нідерландської мови.
В результаті вийшла дуже cool story, bro, я вам скажу. Я думав, шо мені дадуть папір і скажуть самостійно це все писати, але, виявляється, слідчі виконують функцію письменників, тож треба лише поставити підписи, і все.
Як виявилось, ментівка на моїй вулиці — це саме те, куди мені треба було звертатися, тож вони і так пересилатимуть заяву туди. Поштою. Некологічно це якось, нє — слати поштою через квартал? З іншого боку, зате не послали мене самого туди топати, чого я спершу сподівався.
— А є у вас з собою аусвайс?
Даю паспорт.
— О, українське громадянство. Ну шо там з перемир’ям?
— Я в нього не вірю.
— Та, я теж думаю, шо Путін...
Далі нерозбірливо, але мені здається, шо слідчий сказав «хуйло».